Світла пам'ять Героям, яких забрали війна.

    "Герої поруч  з нами" 

   

   День Героїв Небесної Сотні відзначається в  Україні щороку 20 лютого.

  Небесна Сотня - це назва загиблих учасників Революції Гідності в Україні взимку 2013-2014 років. Ця трагічна подія стала  символом боротьби українського народу за свободу, демократію та європейське майбутнє.

  20 лютого 2014 року найбільш кривави день протистоянь на Майдані Незалежності. Тоді від куль снайперів загинуло близько  20 людей. 21 лютого влада України юридично визнала жертвами загиблих мітингувальників Майдану. Цього дня на Майдані відбулося прощання із загиблими повстанцями, яких у жалобних промовах назвали "Небесною сотнею".

   Вшанування пам'яті Героїв Небесної Сотні є важливим елементом національної пам'яті України.

 

                                 

    

«В єдності – сила народу»

   Соборність – це не просто історичне поняття, а живий дух української нації, який об'єднує людей навколо спільних цінностей і прагнень.

   Щороку 22 січня українці відзначають важливу дату – День Соборності України.

Саме цього дня у 1919 році на Софійській площі в Києві був проголошений Акт Злуки УНР і ЗУНР, що об’єднав українські землі в одну державу. Ця подія стала символом багатовікової боротьби українського народу за незалежність та єдність.

   У теперішніх умовах ця дата набуває ще більшого значення. Єдність країни та підтримка одне одного залишаються ключовими чинниками для нашої перемоги та розвитку.

  День Соборності – це не лише про минуле, а й про наше майбутнє. Це про віру в спільні цінності, про силу у єдності та прагнення до свободи.

 

                       «Про Вас ми будем пам’ятати»

23 травня українці відзначають День Героїв – щорічне свято, запроваджене на честь усіх захисників нашої країни, які боролись та продовжують боротись за рідну землю. 

Вшануємо пам'ять наших земляків, що присвятили своє життя боротьбі за свободу та незалежність України.

 

               "Болем Чорнобиля серце болить"

                                                       Чорнобиль. В руїнах реактор курить, 

                                                                          Полин обплітає могилу.

                                                                         Вдалося чи ні саркофагом скорить

                                                                         Страшну неприборкану силу?

Чорнобиль… Слово це стало символом горя і страждання, покинутих домівок.

Минуло 38 років від того дня, коли Україну спіткала страшна трагедія – техногенно-екологічна катастрофа, спричинена вибухом реактора четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, яка нанесла непоправної шкоди довкіллю та здоров’ю людей. Якби не подвиг простих людей, які ризикуючи власним життям і здоров’ям, врятували нас від подальшого поширення радіації, то важко навіть спрогнозувати повні масштаби трагедії не лише для України, а й всього світу.

 

         «Немає нічого, чого не може         витримати людина». 

З полону повернувся  Валентин Шатурський

7 березня додому із полону повернувся 27-річний Валентин Шатурський. Мешканець села Лісогірка у неволі перебував 22 місяці. На рідну землю воїн ступив 31 січня цього року. Реабілітацію проходив у Дніпрі. І тільки через місяць приїхав у рідне село.

31 січня 2024 року з російського полону вийшло 207 військовослужбовців, серед них — городоччанин Валентин Шатурський.Фото: Городок.City                                                    Сльози радості

7 березня в обідню пору у центрі села Лісогірка було людно. На обличчях городоччан та городоччанок були помітні сльози радості. Люди з хлібом та сіллю зустрічали свого земляка — Валентина Шатурського. Йому дарували квіти, фрукти та солодощі, дякували за те, що він тримав оборону України, низько вклонялися, а потім покрили спину воїна державним стягом.

• 
• 

Маріанна Шкаврон

• 
• 

Маріанна Шкаврон

• 
• 

Маріанна Шкаврон

Земляки зустрічали воїна у центрі села і дякували йому за мужність та відвагу

— Мені дуже приємно. Не думав, що все буде так помпезно, — із посмішкою на обличчі прокоментував молодий воїн.

— Два роки недоспаних ночей, крику… Але я дочекалася, — крізь сльози сказала у коментарі для Городок.City мати військового Алла Шатурська. — Бажаю усім матерям дочекатися своїх синів.

Валентин Шатурський із мамою                                                             Історія воїна

Валентин Шатурський народився і зростав у селі Лісогірка. Фах здобував у Лісоводському професійно-аграрному ліцеї, а у 2016 році пішов до війська, як і його батько. На жаль, 12 вересня 2019 року під час ворожого обстрілу позицій батальйону в Донецькій області тато Валентина загинув.

Похований Валерій Шатурський у Маріуполі, де проживав з 2016 року.Фото: memorybook.org.ua

— Коли розпочалася повномасштабна війна, я був під Донецьким аеропортом. Потім із побратимами вирішив захищати Маріуполь, але туди ми не дійшли. Місто вже було в оточенні ворога. Ми доїхали до Волновахи й там приймали бій, — пригадує воїн.

«Довге відрядження»

Потім було довгих 22 місяці полону. Спершу городоччанин потрапив до ізолятора тимчасового утримування, що у селищі Старобешеве, потім — до управління по боротьбі з організованою злочинністю, що у Донецьку. Був також у Донецькому СІЗО, 120 виправній колонії, що у селищі Оленівка й у четвертій виправній колонії міста Горлівка. Опісля військового з побратимами вивезли на територію росії.

Умови, в яких ми жили, були різні. Залежно від місця перебування. Але загалом — стабільно погані. Та сьогодні я розумію, що немає нічого такого, чого не може витримати людина, — зізнається воїн

Зараз своє перебування у полоні він називає довгим відрядженням. Дякує за обмін і за те, що його чекали вдома.

— Сьогодні ми повинні об’єднатися перед суспільною загрозою, перед зовнішнім ворогом. Бо якщо ми не дамо йому відсіч, то вони прийдуть сюди. А якщо вони прийдуть сюди, то буде дуже погано. Я там був і бачив, як вони живуть, — зауважує Валентин Шатурський.

Мрія городоччанина — повернутися до війська. Поки що в іншій сфері діяльності він себе не бачить.