Чорнобиль… Слово це стало символом горя і страждання, покинутих домівок.
Минуло 38 років від того дня, коли Україну спіткала страшна трагедія – техногенно-екологічна катастрофа, спричинена вибухом реактора четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, яка нанесла непоправної шкоди довкіллю та здоров’ю людей. Якби не подвиг простих людей, які ризикуючи власним життям і здоров’ям, врятували нас від подальшого поширення радіації, то важко навіть спрогнозувати повні масштаби трагедії не лише для України, а й всього світу.
середу, 3 квітня 2024 р.
«Немає нічого, чого не може витримати людина».
З полону повернувся Валентин Шатурський
7 березня додому із полону повернувся 27-річний Валентин Шатурський. Мешканець села Лісогірка у неволі перебував 22 місяці. На рідну землю воїн ступив 31 січня цього року. Реабілітацію проходив у Дніпрі. І тільки через місяць приїхав у рідне село.
31 січня 2024 року з російського полону вийшло 207 військовослужбовців, серед них — городоччанин Валентин Шатурський.Фото: Городок.CityСльози радості
7 березня в обідню пору у центрі села Лісогірка було людно. На обличчях городоччан та городоччанок були помітні сльози радості. Люди з хлібом та сіллю зустрічали свого земляка — Валентина Шатурського. Йому дарували квіти, фрукти та солодощі, дякували за те, що він тримав оборону України, низько вклонялися, а потім покрили спину воїна державним стягом.
Маріанна Шкаврон
Маріанна Шкаврон
Маріанна Шкаврон
Земляки зустрічали воїна у центрі села і дякували йому за мужність та відвагу
— Мені дуже приємно. Не думав, що все буде так помпезно, — із посмішкою на обличчі прокоментував молодий воїн.
— Два роки недоспаних ночей, крику… Але я дочекалася, — крізь сльози сказала у коментарі для Городок.City мати військового Алла Шатурська. — Бажаю усім матерям дочекатися своїх синів.
Валентин Шатурський із мамоюІсторія воїна
Валентин Шатурський народився і зростав у селі Лісогірка. Фах здобував у Лісоводському професійно-аграрному ліцеї, а у 2016 році пішов до війська, як і його батько. На жаль, 12 вересня 2019 року під час ворожого обстрілу позицій батальйону в Донецькій області тато Валентина загинув.
Похований Валерій Шатурський у Маріуполі, де проживав з 2016 року.Фото: memorybook.org.ua
— Коли розпочалася повномасштабна війна, я був під Донецьким аеропортом. Потім із побратимами вирішив захищати Маріуполь, але туди ми не дійшли. Місто вже було в оточенні ворога. Ми доїхали до Волновахи й там приймали бій, — пригадує воїн.
«Довге відрядження»
Потім було довгих 22 місяці полону. Спершу городоччанин потрапив до ізолятора тимчасового утримування, що у селищі Старобешеве, потім — до управління по боротьбі з організованою злочинністю, що у Донецьку. Був також у Донецькому СІЗО, 120 виправній колонії, що у селищі Оленівка й у четвертій виправній колонії міста Горлівка. Опісля військового з побратимами вивезли на територію росії.
Умови, в яких ми жили, були різні. Залежно від місця перебування. Але загалом — стабільно погані. Та сьогодні я розумію, що немає нічого такого, чого не може витримати людина, — зізнається воїн
Зараз своє перебування у полоні він називає довгим відрядженням. Дякує за обмін і за те, що його чекали вдома.
— Сьогодні ми повинні об’єднатися перед суспільною загрозою, перед зовнішнім ворогом. Бо якщо ми не дамо йому відсіч, то вони прийдуть сюди. А якщо вони прийдуть сюди, то буде дуже погано. Я там був і бачив, як вони живуть, — зауважує Валентин Шатурський.
Мрія городоччанина — повернутися до війська. Поки що в іншій сфері діяльності він себе не бачить.
