"Болем Чорнобиля серце болить"
Чорнобиль. В руїнах реактор курить,
Полин обплітає могилу.
Вдалося чи ні саркофагом скорить
Страшну неприборкану силу?
Чорнобиль… Слово це стало символом горя і страждання, покинутих домівок.
Минуло 38 років від того дня, коли Україну спіткала страшна трагедія – техногенно-екологічна катастрофа, спричинена вибухом реактора четвертого енергоблоку Чорнобильської атомної електростанції, яка нанесла непоправної шкоди довкіллю та здоров’ю людей. Якби не подвиг простих людей, які ризикуючи власним життям і здоров’ям, врятували нас від подальшого поширення радіації, то важко навіть спрогнозувати повні масштаби трагедії не лише для України, а й всього світу.
7 березня додому із полону повернувся 27-річний Валентин Шатурський. Мешканець села Лісогірка у неволі перебував 22 місяці. На рідну землю воїн ступив 31 січня цього року. Реабілітацію проходив у Дніпрі. І тільки через місяць приїхав у рідне село.
7 березня в обідню пору у центрі села Лісогірка було людно. На обличчях городоччан та городоччанок були помітні сльози радості. Люди з хлібом та сіллю зустрічали свого земляка — Валентина Шатурського. Йому дарували квіти, фрукти та солодощі, дякували за те, що він тримав оборону України, низько вклонялися, а потім покрили спину воїна державним стягом.
— Два роки недоспаних ночей, крику… Але я дочекалася, — крізь сльози сказала у коментарі для Городок.City мати військового Алла Шатурська. — Бажаю усім матерям дочекатися своїх синів.
Валентин Шатурський народився і зростав у селі Лісогірка. Фах здобував у Лісоводському професійно-аграрному ліцеї, а у 2016 році пішов до війська, як і його батько. На жаль, 12 вересня 2019 року під час ворожого обстрілу позицій батальйону в Донецькій області тато Валентина загинув.
— Коли розпочалася повномасштабна війна, я був під Донецьким аеропортом. Потім із побратимами вирішив захищати Маріуполь, але туди ми не дійшли. Місто вже було в оточенні ворога. Ми доїхали до Волновахи й там приймали бій, — пригадує воїн.
Потім було довгих 22 місяці полону. Спершу городоччанин потрапив до ізолятора тимчасового утримування, що у селищі Старобешеве, потім — до управління по боротьбі з організованою злочинністю, що у Донецьку. Був також у Донецькому СІЗО, 120 виправній колонії, що у селищі Оленівка й у четвертій виправній колонії міста Горлівка. Опісля військового з побратимами вивезли на територію росії.
Зараз своє перебування у полоні він називає довгим відрядженням. Дякує за обмін і за те, що його чекали вдома.
— Сьогодні ми повинні об’єднатися перед суспільною загрозою, перед зовнішнім ворогом. Бо якщо ми не дамо йому відсіч, то вони прийдуть сюди. А якщо вони прийдуть сюди, то буде дуже погано. Я там був і бачив, як вони живуть, — зауважує Валентин Шатурський.
Мрія городоччанина — повернутися до війська. Поки що в іншій сфері діяльності він себе не бачить.
"Щастя є у кожного"
“Що ж таке щастя?” це і філософія, і психологія, і навіть медицина.
Але чіткого
формулювання щастя немає й досі, адже кожен розуміє його по-своєму, і кожен
по-своєму правий. Головне, щоб щастя і надалі залишалося невичерпним джерелом
для людей.
Вітаємо з Міжнародним
Днем щастя!
Залишайтесь щасливими, не дивлячись ні на що. Бережіть,
цінуйте і радійте кожній миті життя!
Шевченкові слова надихають любити та боротися за Україну:
Леся Українка
" Гордість української нації"
Лариса Косач з’явилася на світ 25 лютого 1871 року на Волині в місті Звягель, нині – Новоград-Волинський Житомирської області.
Леся народилася в заможній, поміщицькій родині спадкових дворян.У це складно повірити, але Леся Українка ніде офіційно не навчалася. Вона не закінчила жодної школи, тим паче університету. Леся здобула домашню освіту від батьків, родичів, приватних вчителів. Лариса навчилася читати в 4 роки, а згодом опанувала кілька іноземних мов – грецьку, латину, німецьку, французьку, італійську, польську, болгарську.Перший вірш, який називався «Надія», Леся написала в 9 рокі.У 1899 році вийшла друга збірка – «Думи і мрії».Здебільшого роботи Лесі Українки публікувалися за кордоном – у Берліні, Дрездені, Відні, Празі.Останні роки життя поетеса дуже важко хворіла, але при цьому багато працювала і написала свої найкращі твори. Померла Леся Українка у віці 42 років у 1913 році в Грузії.
